Упродовж років, що вели до запису дев’ятого альбому Боба Марлі на початку 1977 року, Ямайка пережила неймовірний вибух політичної жорстокості з бандами та парамілітарними угрупованнями, пов’язаними з двома головними партіями, Лейбористською партією Ямайки й Народною національною, що вбивали одне одного сотнями й тисячами. Музикант спробував полегшити настрої концертом «Smile Jamaica» напередодні дня виборів у грудні 1976 року. За два дні до концерту його підстрелили під час проникнення до оселі. Утім, він усе одно виступив.
Те, що ми чуємо на «Exodus» — це світла надія, що все буде добре, та водночас важке відчуття, що не буде. Марлі записав альбом під час самовигнання до Лондона, на відстань, достатню для того, щоб той оптимізм міг жевріти. І хоча публіка ще ніколи так не цікавилася його політичною позицією, саме найрадісніші пісні альбому звертали погляди людей на особисте, романтичне та духовне: ніжна «Three Little Birds», нелюбов у «Waiting in Vain» і «One Love», що визначила спадок виконавця.
