Своїми мрійливими картинами про Голлівуд і Гемптонз Lana Del Rey лише нагадує й оспівує те, якими порожніми ці місця можуть виявитися. Легкий і живий «Norman F*****g Rockwell!» — серйозна розмова про правила справжності від артистки, що побудувала кар’єру, порушуючи їх. Вона малює ці картини зі щирістю та сатирою так, що не завжди розпізнаєш, де та що на них. Фінал альбому зі словами «hope is a dangerous thing for a woman like me to have - but I have it» («Надія — це небезпечна річ для такої жінки, як я, — але що поробиш») оформлений як сповідь, сповнений рефлексії від першої особи, заспіваних під просту фортепіанну партію. Водночас він неймовірно кінематографічний, де переплетені натяки на поетесу Сильвію Плат з анекдотами з її власного життя, що змушує вкотре замислитися, що ж є справжнім. І коли вона повторює фразу «a woman like me» («Така жінка, як я»), Lana Del Rey ніби глузує: попереднє десятиліття вона гралася образами — вигнанка й попідол, дебютантка та відьма, пінап-дівчина й поетеса, грішниця та свята — у намаганні зібрати їх усіх разом. Тут вона пропонує дещо зухваліше: небезпечніше за складну жінку може бути лише та, що відмовляється здатися.