Навіть в історичну мить, коли гурти на кшталт Nirvana могли стати популярними, «The Downward Spiral» звучав як щось екстремальне. Одного разу Trent Reznor назвав другий повноформатний альбом Nine Inch Nails «святкуванням самознищення у формі концептуальної платівки, яка якимось чином змогла стати мультиплатиновим хітом у всьому світі».
«Spiral» надихався Iggy Pop, Lou Reed і берлінською трилогією Девіда Боуї, просунувши індустріальний поп «Pretty Hate Machine» в неочікувані напрямки. Тут є експерименти із запальними піснями («Piggy»), диско й соул («Closer») та балади такого рівня вразливості, що слухати їх здається вторгненням в особистий простір («Hurt»). Навіть пісні, які слугують продовженням попереднього надбання гурту, як-от «March of the Pigs», стали набагато агресивнішими, що робить найтихіші миті альбому такими, що відчуваються ще більш виснаженими.
Звучання альбому поєднує цифрові технології та аналоговий підхід, а семпли містять натуралістичні перформанси. Якщо шукати головну мить альбому, це буде кульмінація «Closer»: синт-фанк, що звільнює простір для семплованого фортепіано. Після «Spiral» виконавці не могли визначитися: вони рок-гурт чи електронні продюсери. Trent Reznor зібрав їх разом.
